Ось провокаційна думка щодо взаємовідносин між енергетичною політикою та міжнародними конфліктами.

Коли велика економіка залишається сильно залежною від викопного палива—особливо коли нафта та вугілля складають приблизно 70% її енергетичної структури—стимул забезпечити ці ресурси часто переважає інші міркування. Ця залежність створює тиск, який може призвести до геополітичної напруги та конкуренції за ресурси.

Тепер уявімо іншу ситуацію. Що якби ця сама економіка повністю дотримувалася рамкових цілей Паризької угоди і замінила ці 70% відновлюваними джерелами енергії? Вся калькуляція кардинально змінюється. Без необхідності контролювати світові запаси нафти та вугілля, основний рушій багатьох конфліктів, що базуються на ресурсах, просто зникає.

Це не лише екологічна філософія—це питання економічних стимулів. Коли енергія стає доступною, відновлюваною та виробляється в межах країни, змінюється вся геополітична динаміка. Мотивація боротися за дефіцитні ресурси зменшується. Співпраця стає більш економічно обґрунтованою, ніж конфлікт.

Очевидний висновок: перехід до чистої енергії—це не лише питання клімату. Це фундаментально про зміну способу взаємодії, конкуренції та побудови відносин між країнами на глобальній арені.